😢 На LiRoom вийшла колонка головного редактора про нацвідбір на Євробачення та інші телепроєкти, і чому за участю в них не можна оцінювати артиста
Почитайте її обов'язково.
Але якщо Льоша чудово описав фактичну ситуацію, то я хочу сказати, що така ситуація не є нормальною. Як абсолютно вірно зазначено у колонці, що Нацвідбір на Євробачення, що талант-шоу зроблені не про музику, а, в першу чергу, про телебачення — про картинку, драму, історії з життя та рівень представленості країни на міжнародному конкурсі у випадку нацвідбору.
У такому форматі вони жодним чином не допомагають музичній індустрії.
Так, нацвідбір дає доступ до величезної аудиторії, але це в кращому випадку два ефіри і одна пісня, яка до того ж може не відображати творчість самого артиста в цілому, адже підганяється під міфічний «формат Євробачення», який кожен розуміє по-своєму. Конверсія з глядачів у слухачі — мінімальна.
Та ж сама історія і з талант-шоу. Там ефірів можна отримати більше, але співатимеш чужих пісень в супероригінальному аранжуванні телеканалу та з обов'язковим балетом і екстравагантним номером Костянтина Томільченка. Що там залишається від артиста, крім самого голосу, не дуже зрозуміло.
Маючи до того ж змагальну основу, жоден із цих форматів не підходить для промотування, власне, музики. І тут ми підходимо до головного — а що ж тоді підходить?
А нічого. На українському телебаченні та радіо немає жодного формату, в рамках якого український артист міг би сконтактувати з великою аудиторією, щоб показати свою музику. При чому, мова навіть не йде лише про українського артиста.
Таку роль, зазвичай, в побуті виконують лейт-найти — це формат «про все на світі» від політики до кіно і музики в тому числі, ранкові шоу та інші подібні передачі. А за підсумки року відповідають премії — і до комітетів там входять не три журналісти, люди з лейблів та Іво Бобул, бо уважаєма людина, а сотні й тисячі експертів з різних сфер — оскільки ринок зацікавлений в якій-ніякій об'єктивності.
І я не кажу, що нам потрібна «програма підтримки українського артиста». Боже збав, це неймовірний комплекс меншовартості, а ще це не працює — доведено добрим десятком наслідувачів «Території А».
В Україні ж немає місця не лише українському артистові (що нонсенс). Насправді, навіть якщо сама Біллі Айліш захоче приїхати виступити до Києва, промотувати на ТБ цей виступ їй буде ніде — слава богу, їй і не треба. Чого не скажеш про артистів калібром меншим, але не менш цікавим.
І що найсумніше, всіх це, здається, чомусь влаштовує.
